Ноти $36.75

Оригінал

Pieces for Violoncello & Piano. Gabriel Faure. Cello Solo sheet music.

Переклад

П'єси для віолончелі. Габріель Форе. Віолончелі соло ноти.

Оригінал

Pieces for Violoncello & Piano composed by Gabriel Faure. 1845-1924. For Cello, Piano. Sheet Music. Published by Edition Peters. PE.P09570. Concluding Remarks. Gabriel Faure. 1845-1924. is one of the most significant French composers of the second half of the 19th and the beginning of the 20th century. His main work consists of piano, vocal and chamber music compositions. Gabriel Faure was trained in Paris, at the Louis Niedermeyer School of Church Music, his teachers being Niedermeyer and Camille Saint-Saens, became choir-master. 1877. and subsequently organist at the Madeleine. 1896-1905. He took charge, in 1896, of a composition class at the Paris Conservatory and was its Director from 1905-1920. Among his pupils were Maurice Ravel, Charles Koechlin, Florent Schmitt, Roger Ducasse and Nadia Boulanger. The foundation of the Societe Nationale de Musique by Saint Saens and Bussine in 1871 encouraged Faure to write chamber music. Together with Saint-Saens, Edouard Lalo and Cesar Franck, he took part in the revival of French chamber music. Faure always showed a predilection for the Violoncello. Apart from the two fine Sonatas, Op. 109 and 117 which he composed towards the end of his life, the special position that he assigned to that instrument in his chamber music compositions mail be seen, for example, in ti-12 adagio of the first Piano Quartet, Op. 15, at the beginning and in the andante of the Piano Trio, Op. 120, and in the finale of the String Quartet, Op. 121. the significant function of the cello however, should also be stressed in connection with his orchestral compositions. This specific feature might be explained by his training as organist and performer of church music. the cello also functions as an organ pedal. , but it is known that the composer bad a particular preference for the basses in his harmony. "Come on, basses. " was one of his frequent utterances. It is therefore not surprising that Faure should have composed various short works in the course of his life which may he regarded as precursors of the two later sonatas of his maturity. The first of these shorter compositions is the famous Eleie, Op. 24. This was probably the work first performed on June 21st, 1880 in Saint-Saens' salon of which Faure wrote to his publisher, Julien Hamelle. "my cello piece had an excellent reception", adding. "it greatly encourages me to make it into a complete sonata". This sonata project explains the wealth of content and the A-B-A-form of the work. but the cello sonata was not completed. The work was first printed in 1883 with a dedication to Jules Loeb, professor of cello at the Paris Conservatory, who gave the first public performance on December 15th, 1883 at the Societe Nationale de Musique. In 1895 Faure made a version with orchestral accompaniment. As soon as it was published, the Elegie was so successful that Hamelle immediately ordered a new work, intended as a virtuoso pendant to the Elegie. Faure set about composing the piece with little enthusiasm. the new work was mentioned in a contract dated September 25th, 1884, but its publication was delayed for a long time since the composer had a quarrel with the publisher concerning the title. It is known that Faure preferred abstract titles without extra-musical connotations. This, however, was of no concern to the publisher, who knew the preference of the public for visual titles. Faure insisted on the plain title Piece for Violoncello, whereas Hamelle for his part proposed Libellules. dragonflies. , a title which was also mentioned in the contract. Fourteen years passed before the composer unwillingly consented to the title Papillon. butterfly. , which he diskliked intensely. He at least succeeded in retaining Piece for Violoncello, Op. 77 as sub-title. This eloquent and light composition also met with wide response among cellists, although its musical interest is somewhat limited. By 1898, the year of its belated publication, it scarcely correspondend in style with Faure's works of this period, which is characterised by works as the 7th Nocturne, Op. 74 and the incidental music of Pelleas et Melisande, Op. 80. The great passionate phrase of the second theme is in fact much closer to the 4th Nocturne, Op. 36. 1884. , composed during the same period. In 1893 Faure was commissioned to write incidental music for Moliere's Le Bourgeois Gentilhomme, and for this he composed the Sicilienne for small orchestra, the posthumously published Serenade for voice and, it would seem, a Menuet for small orchestra which remains unpublished. The project, apparently, was not realised, but Faure was clearly pleased with the Sicilienne, since he used it again in 1898 for his incidental music to Maurice Maeterlinck's Pelleas et Melisande on the occasion of the first performance in London, where it introduced the second act. scene by the well. In the same year, it was published separatly in a version for cello and piano by Metzler & Co. in London and, simultaneously, by Hamelle in Paris. It is dedicated to the British cellist William Henry Squire, who recorded it in 1925. As for the orchestral version of this wellknown piece, it was omitted when Faure compiled a symphonic suite from the Pelleas music, which appeared in 1901. but at the express request of the composer it was printed in 1909 and included in the Suite, Op. 80. The Romance in A, Op. 69 should not be confused with the transcription for cello. also in A. of the third Romance sans Paroles, Op. 17. A flat in the original piano version. This Romance, Op. 69 is one of the best of Faure's compositions for cello. It was probably written in 1894, a year in which many of Faure's master works were created. the cycle of the songs La Bonne Chanson, Op. 61, the 6tb Nocturne, Op. 63, the 5tb Barcarolle, Op. 70 and the songs Soir and Prison, Op. 83 were all composed during that year. The Romance in A begins and ends in a Brahmsian chiaroscuro which suddenly flares up und then unfolds in a long and flexible phrase accompanied by surging piano arpeggios. Its exhaustable lyricism has something of the passionate Elan of La Bonne Chanson, Faure performed it for the first time in Geneva on November 14th, 1894, with Adolf Rehberg. The work is dedicated to the cellist Jules Griset, who used to arrange chamber music and oral concerts at his home. Chabrier wrote his Ode to Music for him. The autograph, it may be noted, in inscribed Andante and Op. 63. It was transcribed by Faure into a version for cello and organ which was never published. The last of the short pieces for cello is the Serenade, Op. 98, composed for the young Pablo Casals, who had become acquainted with , Faure as early as 1901, the year of his Paris debut, when he played the P-Mgie with the composer conducting. The Serenade was published in 1908 by Heugel. this composition reveals the unusual care with which Faure composed even the smallest of his works. exceptionally for Faure, it is full of humour and fantasy, with ornaments reminiscent of the harpsichord music of the 18th century. Yet this Serenade is by no means a mere pastiche. it is harmonically daring and at times wilfully abrasive. Beneath the irony, one has a glimpse of the distilled, austere style of the last works, so remote from the romanticism of the Elegie. "The Serenade", Casals wrote to Faure, "ist delightful and every time I play it, it seems new to me in its beauty. " In fact however, Casals does not seem to have played it very often, giving preference to the questionable transcription of the piano song Apres un Reve which he had himself published in 1910. For this reason the Serenade has remained little known, despite perhaps because of, its originality. Translated by Eva Breck and Stuart Thync. Paris, Autumn 1977 Jean-Michel Nectoux. Romance A-Dur op. 69 -fur Violoncello und Klavier-. Piece pour Violoncelle. Papillon. A-Dur op. 77 -fur Violoncello und Klavier-. Sicilienne g-Moll op. 78 -fur Violoncello und Klavier-. Serenade h-Moll op. 98 -fur Violoncello und Klavier-.

Переклад

П'єси для віолончелі. 1845-1924. Для віолончелі, фортепіано. Ноти. Видавець видання Peters. PE.P09570. Заключні зауваження. Габріель Форе. 1845-1924. є одним з найзначніших французьких композиторів другої половини 19 і початку 20-го століття. Його головна праця складається з фортепіано, вокальних та камерних музичних композицій. Габріель Форе навчався в Парижі, в Луї Niedermeyer школи церковної музики, його вчителя бути Нідермайер і Каміль Сен-Санс, став хор-майстер. 1877. і згодом органіста в церкві Мадлен. 1896-1905. Він взяв на себе відповідальність, в 1896 році, з класу композиції в Паризькій консерваторії і був його директором з 1905-1920. Серед його учнів були Моріс Равель, Чарльз Koechlin, Флоран Шмітт, Роджер Дюкасс і Надя Буланже. Підстава Societe Nationale де Musique вересня Санса і Bussine в 1871 закликав Фор написати камерну музику. Разом з Сен-Санса, Едуар Лало і Сезара Франка, він взяв участь у відродженні французької камерної музики. Фор завжди виявляв схильність для віолончелі. Крім двох прекрасних сонат, соч. 109 і 117, які він склав до кінця свого життя, особливе положення, що він призначений до цього документа в його камерної музики композицій поштою видно, наприклад, в ті-12 адажіо першого фортепіанного квартету, соч. 15, на початку і в Анданте з фортепіанного тріо, соч. 120, а у фіналі струнного квартету, соч. 121. важливою функцією віолончелі однак, також слід підкреслити, у зв'язку з його оркестрових творів. Ця особливість може бути пояснена його підготовки, як органіст і виконавець церковної музики. віолончель також функціонує як педаль органів. , Але відомо, що композитор погано особливу перевагу для басів в його гармонії. "Давай, баси. "Був одним з його частих висловлювань. Тому не дивно, що Фор мав складатися різні короткі твори в ході його життя, які можуть він вважав попередників пізніших двох сонат його зрілості. Перший з цих коротких композицій є знаменитий Eleie, соч. 24. Це було, ймовірно робота вперше виконана 21 червня 1880 в салоні Сен-Санса "з яких Фор написав своєму видавцеві, Julien Hamelle. "Моя віолончель шматок був чудовий прийом", додавши,. "Це значно заохочує мене, щоб зробити його повною сонати". Це соната проект пояснює багатство змісту і ABA-форму роботи. але Соната для віолончелі не було завершено. Робота вперше була надрукована в 1883 році з присвятою Жюля Леба, професор віолончелі в Паризькій консерваторії, який дав перший публічний виступ на 15 грудня 1883 в Societe Nationale де Musique. У 1895 Фор зробив версію у супроводі оркестру. Як тільки вона була опублікована, Елегія була настільки успішною, що Hamelle негайно наказав нову роботу, призначений як віртуозний, підвішеній до Елегія. Фор приступили до складати п'єсу без особливого ентузіазму. нова робота була згадана в договорі від 25 вересня 1884 але її публікація була відкладена протягом тривалого часу, так як композитор посварилася з видавцем, що стосується заголовка. Відомо, що Фор віддав перевагу абстрактні назви без екстра-музичних конотацій. Це, однак, було не стосується видавця, який знав перевагу громадськості для візуальних назв. Фор наполягав на простому назві п'єса для віолончелі, в той час як Hamelle зі свого боку запропонував Libellules. бабки. , Назва, яке було також згадано в договорі. Чотирнадцять років минуло, перш ніж композитора неохоче погодився на титул Papillon. butterfly. , Які він diskliked інтенсивно. Він принаймні, вдалося зберегти п'єса для віолончелі, соч. 77 як в підзаголовку. Це красномовний і світло композиція також зустрівся з широкий резонанс серед віолончелістів, хоча його музичний інтерес дещо обмежена. До 1898 році, в рік його запізнілою публікації, він ледь кореспондентського в стилі робіт Форе цього періоду, яка характеризується робіт як 7-я Ноктюрн, соч. 74 і випадкові музика Пеллеас і Мелізанда, соч. 80. Великий пристрасна фраза друга теми, насправді набагато ближче до 4-м Ноктюрн, соч. 36. 1884. , Складається в той же період. У 1893 Форе було доручено написати непередбачену музику для Мольєра Міщанин-шляхтич, а для цього він склав Sicilienne для малого оркестру, посмертно виданої Серенада для голосу і, здавалося б, Менует для малого оркестру, який залишається неопублікованим. Проект, мабуть, не був реалізований, але Фор був явно задоволений Sicilienne, так як він знову використав його в 1898 році за його музики до Моріса Метерлінка Пеллеас і Мелізанда з нагоди першого виступу в Лондоні, де вона представила другу акт. Сцена біля колодязя. У тому ж році, вона була опублікована роздільно у версії для віолончелі та фортепіано Metzler. Вона присвячена британської віолончеліст Вільям Генрі Squire, який записав його в 1925 році. Що стосується оркестрової версії цього добре відомої частини, він був включений, коли Фор склав симфонічна сюїта з музики Пеллеас, який з'явився в 1901 році. але на пряме прохання композитора вона була видрукувана в 1909 році і включений у Suite, соч. 80. Романтика в ор. 69 не слід плутати з транскрипції для віолончелі. Також в А. з третіх мереж SAN романських Paroles, соч. 17. Квартиру в оригінальній версії фортепіано. Це романтика, соч. 69 є одним з кращих композицій Форе для віолончелі. Це, ймовірно, написана в 1894 році, через рік, в якому багато хто з робіт майстра Форе були створені. цикл пісень La Bonne Шансон, Op. 61, 6TB Ноктюрн, соч. 63, 5TB Баркарола, соч. 70 та пісні Soir і в'язниця, соч. 83 були всі складається протягом цього року. Романтика в починається і закінчується в Brahmsian світлотіні, яка раптом спалахує унд потім розгортається в довгій і гнучкою фрази супроводі Бурхливі фортепіано арпеджіо. Його exhaustable ліризм є щось від пристрасної Elan від La Bonne Шансон, Фор виконав її вперше в Женеві 14 листопада 1894, з Адольфом Rehberg. Робота присвячена віолончеліста Жюль Griset, який використовував для організації камерну музику і усні концерти у своєму будинку. Chabrier написав свою оду музики для нього. Автограф, можна відзначити, в вписаного Анданте і Op. 63. Було транскрибується Фор у версії для віолончелі та органу, який не був опублікований. Останній з коротких п'єс для віолончелі є Серенада, соч. 98, складається для молодого Пабло Казальс, який став знайомитися з, Фор ще в 1901 році, в рік свого дебюту в Парижі, коли він грав Р-Mgie з композитором проведення. Серенада була опублікована в 1908 році Heugel. ця композиція розкриває незвичайну турботу, з якою Фор, що складається навіть найменший з його робіт. виключно для Фор, вона сповнена гумору і фантазії, з прикрасами, що нагадують клавесина музики 18-го століття. Але це Серенада є аж ніяк не просте стилізація. це гармонійно сміливим і часом навмисне абразивний. Під іронії, треба заглянути в дистильованої, суворого стилю з останніх робіт, таких віддалених від романтизму Елегія. "Серенада", Казальс писав Фор, "знавець чудовий і кожен раз, коли я граю його, здається, для мене в новинку у своїй красі. "Насправді, однак, Казальс, здається, не грали його дуже часто, віддаючи перевагу сумнівною транскрипції фортепіано пісні Apres ООН Reve, які він сам, опублікованій в 1910 році. З цієї причини Серенада залишилася маловідомою, незважаючи, можливо, через його оригінальності. Переклад Єва Брек і Стюарт Thync. Париж, осінь 1977 Жан-Мішель Nectoux. Романтика-Дур оп. 69-мех Віолончель унд Klavier-. П'єса для віолончелі. Метелик. -Дур оп. 77-мех Віолончель унд Klavier-. Сіціліана г-Молл оп. 78-мех Віолончель унд Klavier-. Серенада ч-Молл оп. 98-мех Віолончель унд Klavier-.